В січні місяці виповнилося 135 років від дня народження Степана Васильовича Васильченка українського письменника. З цієї нагоди в бібліотеці була проведена літературна подорож «Скарб народної душі» за творами майстра української класичної новелістики. В історії української літератури Степану Васильченку відведено одне з почесних місць. Виходець з народу, письменник кінця XIX — початку XX століття Васильченко вважав за свій громадянський обов'язок боротися художнім словом за глибоку любов до людини-трудівника.
        Духовний світ і світогляд письменника формувався серед розкішної природи у великій убогій, але дружній і мирній родині бідного ремісника-шевця Василя Панасенка — батька письменника. А також в семінарії, коли Васильченко разом із іншими студентами таємно співав «Шалійте, шалійте , скажені кати..», і під час гіркого вчителювання у глухих селах Київщини і Полтавщини.
       Степан Васильченко був працьовитим. Ще в юності він почав писати щоденник, у якому виливав свої жаль і смуток, гіркі роздуми і пекучі болі. Пізніше він писав новели, п'єси, поезії в прозі, казки, нариси, вірші, поеми, літературно-критичні та публіцистичні статті, рецензії. Та найбільше його талант виявився у жанрі новели, який вимагав максимального заглиблення у психологію, духовний світ героя. Теми своїх творів він брав із життя, яке вирувало навколо письменника. Літературна подорож «Скарб народної душі» яку здійснила бібліотекар Сафонова Г.В. разом з користувачами – школярами не лише відповіла на багато питань , але й розкрила особистість Степана Васильовича Васильченка і як педагога, і як письменника. Як народжується талановитий письменник , чому його світобачення відрізняється від світосприйняття пересічної людини? На ці питання учні знайшли відповідь в уривках з повісті С Васильченка «У бур'янах», де художньо змальовано дитинство видатного українського поета Т.Г. Шевченка. В повісті «Талант» змальована трагічна доля народних талантів, а саме талант Тетяни — співачки — і трагізм її долі в тогочасному суспільстві. Споконвіку у житті українців найбільше цінувалися повага до оточуючих, чесність, порядність, розум, життєрадісність. Саме такі риси роблять людей по-справжньому гідними любові та поваги, такі риси притаманні героям С. Васильченка. Одна з найбільших цінностей в людському житті — родина. Саме стосунки у родині, любов та поради батьків формують вдачу та погляди, зумовлюють вчинки й поведінку. Зображуючи своїх героїв в оповіданні «Свекор», оповідаючи про невеличкі епізоди з їхнього життя, С. Васильченко вклав у твори всю свою любов до дітей. Бібліотекар Сафонова Г.В. наголосила що кожна людина має докладати всіх зусиль для того, щоб у її родині панувала атмосфера злагоди, взаємодопомоги та поваги. Цінувати та любити свою родину вчать нас твори українського письменника. Літературна подорож була здійснена також за оповіданнями «Вова», «З самого початку», «Гріх», де письменник показує з гумором молодих учителів, кинутих напризволяще в глухі села. В своїх оповіданнях С. Васильченко доводив, що добрий жарт і у житті, і у літературі здатен навчити людину, змінити її поведінку, не залишивши при цьому неприємних спогадів, сорому або злості у її душі. У чудових творах закарбував він свою по­лум'яну любов до людей праці, і нагородою йому за це − вдячне одвітне почуття нових і нових поколінь читачів. З роками слово   Степана Васильченка не застаріло . Сучасний читач високо цінує у творах С. Васильченка теплу людяність, влуч­ність психологічних характеристик, гумор, майстер­ність автора в пейзажних картинках. До кінця днів письменник зберіг непохитність духу, мудрий народ­ний оптимізм.
          Степан Васильченко завжди пам'ятав, чий він син, кому зобов'язаний усім прекрасним і добрим, що з ди­тячих літ входить у душу разом з материнською ласкою, з красою вранішньої зорі, з піснями рідного краю.