Згадайте нас – бо ми ж колись жили.

Зроніть сльозу і хай не гасне свічка!

Ми в цій землі житами проросли,

Щоб голоду не знали люди вічно.

Н. Виноградська

       Зараз існує думка, що говорити про голод - це озиратися назад.  А що ми там знайдемо? Ми повинні дивитися у завтрашній день, а не озиратися назад. То чи треба сьогодні говорити про голод?... Озиратися у минуле треба кожному. Людина не живе в одному часі, а у трьох часових вимірах: у минулому, сьогоденні та майбутньому. Дорога у майбутнє пролягає через минуле. Треба осмислити власне минуле, зрозуміти його, бо історія повторюється. І коли люди не зроблять сьогодні висновків, то вони будуть ходити по колу. Як казав американський філософ Джордж Сатаян  “Народ, який не пам’ятає  свого минулого, приречений знову його пережити”.

      В рамках щорічних заходів із вшанування пам'яті жертв Голодомору та політичних репресій  на Україні, в листопаді місяці, на абонементі бібліотеки–філії №1, широке коло читачів звертали свою увагу, ніби озиралися в минуле, на виставку-спогад «Засвіти свічку пам’яті у серці».

         Окрім книг на виставці-спогад розташувалася одна маленька річ – свічка.  Свічка символізує нашу пам'ять і нашу скорботу про мільйони загублених життів наших українців. Це знак нашої пам’яті.

     Також працівники бібліотеки долучаться  до загальноукраїнської акції «Засвіти свічку», яка проходить кожного року в останню суботу листопада, коли в Україні відзначається День пам’яті жертв голодоморів, та запалюється свічка, яка символізує скорботу і пам'ять про мільйони загублених життів.

Цих вогників має бути як найбільше. Вони потрібні для кожного з нас.