Згадайте нас – бо ми ж колись жили.
Зроніть сльозу і хай не гасне свічка!
Ми в цій землі житами проросли,
Щоб голоду не знали люди вічно.
Н. Виноградська
Зараз існує думка, що говорити про голод - це озиратися назад. А що ми там знайдемо? Ми повинні дивитися у завтрашній день, а не озиратися назад. То чи треба сьогодні говорити про голод?... Озиратися у минуле треба кожному. Людина не живе в одному часі, а у трьох часових вимірах: у минулому, сьогоденні та майбутньому. Дорога у майбутнє пролягає через минуле. Треба осмислити власне минуле, зрозуміти його, бо історія повторюється. І коли люди не зроблять сьогодні висновків, то вони будуть ходити по колу. Як казав американський філософ Джордж Сатаян “Народ, який не пам’ятає свого минулого, приречений знову його пережити”.
В рамках щорічних заходів із вшанування пам'яті жертв Голодомору та політичних репресій на Україні, в листопаді місяці, на абонементі бібліотеки–філії №1, широке коло читачів звертали свою увагу, ніби озиралися в минуле, на виставку-спогад «Засвіти свічку пам’яті у серці».
Окрім книг на виставці-спогад розташувалася одна маленька річ – свічка. Свічка символізує нашу пам'ять і нашу скорботу про мільйони загублених життів наших українців. Це знак нашої пам’яті.
Також працівники бібліотеки долучаться до загальноукраїнської акції «Засвіти свічку», яка проходить кожного року в останню суботу листопада, коли в Україні відзначається День пам’яті жертв голодоморів, та запалюється свічка, яка символізує скорботу і пам'ять про мільйони загублених життів.
Цих вогників має бути як найбільше. Вони потрібні для кожного з нас.